ОВОЧІ І ФРУКТИ

Логин
Пароль

ЩАВЕЛЬ
Р.шпе,т acetosa L.
Ранньою весною, коли ще обмаль зелені, щавель уже дає перший «урожай». А потім і другий, і третій.
тож чи розумно нехтувати таким чудовим дарунком природи, та ще V: найранішим з-поміж усіх, що ростуть у відкритому грунті?
Звісно, на відміну, скажімо, від салату, сирим щавлем не дуже поласуєш. Але діти залюбки жують молоде листя, не розбираючи, чи щавель луговий, чи городній. Мабуть, не вистачає їм якихось речовин, що містить щавель, л коли так, то й не треба їх відмовляти від цієї поживи. Дієтологи вважають, що подібні бажання, які виникають поза нашою волею, корисні. І не тільки для дітей, а й для дорослих.
Батьківщиною щавлю вважають Західну Європу. Як корисний продукт людство знало його з найдавніших часів. У середньовіччя щавель був дуже поширеним у Франції. Вже тоді його використовували як протицинготний, кро-возупинний, протигеморойнЕЙ, ранозагоювальний та протизапальний засіб.
До нас рослина потрапила лише в VII столітті й невдовзі набула слави корисного овоча та лікувального середника. З листя щавлю варили зелені борщі, супи, готували пюре, ним начиняли пироги. Медицина здавна виготовляла з нього ліки проти цинги, загальнозміцнюваль-ні напої.
Щавель має рекордний вміст вітаміну B1. А за кількістю каротину, рутину й аскорбінової кислоти він не відстає від інших овочів. Стосовно вмісту білків та мінеральних елементів йому «позаздрять» деякі сорти капусти. Через те в давні часи, коли не завозили ранньої ка-
пусти на північ Росії (а своя достигала пізно), борщ, без якого не обходився жоден обід, в основному готували з щавлю.
Листя щавлю має в своєму арсеналі аскорбінову кислоту, вітаміни В1, В2, К, РР, каротин, рутин, тіамін, щавлеву кислоту та її солі, дубильні речовини, флавонові глікозиди, мінеральні солі, хризофанову кислоту. Кореневище й корінь містять дубильні речовини, кофейку кислоту та флавоноїди, смоли, щавлевокислий кальцій, філохінон й ефірну олію, органічні кислоти (яблучну, лимонну, щавлеву). Завдяки такому багатющому набору вітамінів щавель рекомендують для профілактики авітамінозу. Цей овоч у харчовому раціоні поліпшує функції печінки та жовчного міхура. Його радять вживати тим, хто страждає недокрів'ям, серцево-судинними хворобами.
Експериментальне встановлено, що ця рослина має антибактеріальні та антипухлинні властивості. Протиракову дію різних видів щавлю пов'язують із наявністю в ньому флавоноїдів, лейкоантоціанів та катехінів.
За рекомендаціями народної медицини щавлем кислим лікували застарілі рани й виразки, ангіни, авітаміноз, запалення ясен, ревматизм, дизентерію. Його застосовували як засіб, що посилює апетит та виводить лишаї. Щавель у різних стравах сприяє стимуляції діяльності печінки .і жовчотворенню, посилює перистальтику кишечника, спиняє кровотечі, зменшує й тамує біль, чинить антиалер-гійну дію. Корені й плоди цієї рослини виявляють в'яжучі та знеболювальні властивості. Відваром із коренів та плодів лікують харчові отруєння. Відвар коренів вживають при діареї, болях у крижах та ревматизмі, а також як протиалергіЙЕий засіб для лікування висипів та свербіння шкіри.
Треба пам'ятати, що щавель містить значну кількість щавлевої кислоти та її солей (особливо багато — у старому листі). Тому під час вживання щавлю можуть виникати серйозні порушення сольового обміну в організмі, особливо калій-кальцієвої рівноваги у крові. Внаслідок цього послаблюється згортання крові, перезбуджується центральна нервова система, а часом настає заповнення ниркових канальців щавлево-кислим кальцієм, що викликає сольові діатези, пієлонефрити, сечокам'яну хворобу. Людям, що мають нахил до нирковокам'яної або жовчно-кам'яної хвороб та з порушенням сольового обміну, категорично забороняється споживати щавель у будь-якому вигляді.
Для їжі треба брати по можливості молоде листя рослини, де міститься переважно яблучна й лимонна кислоти. З появою квіткових стебел різко збільшується вміст щавлевої кислоти. Тому варити старе листя можна лише з додаванням крейди (1 г на 1 кг щавлю), щоб перевести в осад щавлеву кислоту.
Висока кислотність заважає цій рослині завоювати наш стіл (річ у тому, що досі не з'ясовано, для чого потрібна людському організму щавлева кислота). Однак саме завдяки високій кислотності щавель добре зберігає вітаміни під час консервування.
Щавель багатий фенольними сполуками (флавоноїдами та фенолокислотами), що мають капілярозміцнюваль-ну, протисклеротичну й протизапальну властивості. Серед фенольних сполук щавлю виділено рутин, гіперозид, кверцетин, вітексин, авікулярин, катехіни, лейкоцианіди, лейкодельфінідин, хризантемін тощо. У його коренях та кореневищах виявлено в значних кількостях глікозиди, які за хімічним складом та біологічною активністю можна поділити на дві групи: одні з них — танноглікозиди — мають закріплювальні властивості, інші — антраглікози-ди — діють послаблювально. Щавель збуджує апетит, поліпшує харчотравлення, його вживають проти проносів. Відомо, що цій рослині властива жовчогінна дія.
Свіже листя та відвар з щавлю підвищують згортання крові, зменшують ламкість судин і зупиняють кровотечі. Завдяки високій концентрації дубильних речовин у щавлі його використовують як антисептичний засіб.
Для організму людини корисні традиційні страви з щавлю — зелений борщ із м'ясом або рибою, щі, холодник, бульйон, пюре, пироги зі щавлем тощо і, звичайно, салати.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.