ОВОЧІ І ФРУКТИ

Логин
Пароль

РЕДЬКА
Raphanus sativus L.
Ця рослина відома як редька городня, або чорна. З її насіння здавна добували харчову олію, й під цю культуру в Китаї та Японії відводили третину всіх площ, на яких росли овочі. До речі, на Сході споживали редьку не в свіжому вигляді, як у Європі чи Америці, а квашеною в розсолі. З цією метою використовували не діжки, а довгі бамбукові труби. Законсервована у такий спосіб редька вважалась надзвичайним делікатесом. За розповідями європейців, у кімнатах чи льохах людей, які тримали в розсолі редьку, стояв такий сморід, що в примі-щенні не можна було перебути кілька хвилин.
До нашої країни редьку завезено з Азії. Ще в Київській Русі її цінували як лікувальну рослину і соком із неї знижували кров'яний тиск при гіпертонії. Греки, високо цінуючи редьку, прикрашали на святах урожаю її плоди.
На Україні росте, крім чорної, і біла редька. Але вживають до столу та з лікувальною метою переважно чорну.
Хімічний склад коренеплодів редьки непостійний. Він залежить від сорту, умов вирощування тощо.
У цукристих сполуках цієї культури, крім глюкози, фруктози й сахарози, виявлено дисахарид мальтозу. Наявність у редьці ефірної олії (8,4—50 мг на 100 г сирої речовини), яка має рідку й кристалічну фракцію, зумовлює специфічний смак і аромат рослини. Редька містить такі сіркові сполуки, як алілова олія, глікозид сінальбін, метилмеркаптан (від нього і запах). Кристалічна части-
на складається в основному з лактонурафаполіду, який випадає в осад у вигляді кристаликів, схожих за формою на листочки.
На відміну від інших овочів, редька майже не має вітамінів. У її коренеплодах виявлено вітамін С (не більше ЗО мг на 100 г), каротин (0,02—0,03), нікотинову кислоту (0,25) та вітамін ВІ (0,03 мг на 100 г). Але редьку цінують за вміст протимікробної речовини — лізоциму. Це фермент, який сприяє розчиненню клітинних стінок багатьох бактерій. Його застосовують у медицині для лікування запалень носоглотки й очей, в акушерстві та гінекології. Лізоцим використовують у різних галузях харчової промисловості, для консервування молока та продуктів з нього, а також для тривалого зберігання цінних видів риб.
Із коренеплодів чорної редьки добувають антимікробний препарат — рафін, який містить цілий комплекс фенольних сполук. Biн активно діє на деякі патогенні мікроорганізми — золотистий стафілокок, гноєтворний стрептокок, дифтерійну паличку, мікробактерії, коклюшну паличку, гриби — збудники тяжких захворювань шкіри: епідермофітії та мікроспорії. Цей препарат має й антитоксичні властивості: ним знешкоджують правцевий та дифтерійний токсин. У вигляді примочок рафін гоїть гнійники, а інфіковані рани й виразки лікують соком із редьки або натертою з неї масою.
Антимікробною властивістю відзначається й насіння цієї культури. Розтираючи його, отримують кашку, якою можна гоїти рани, знищувати мікроби та послаблювати запальні процеси. Відповідно підготовлене насіння застосовують і для лікування екзем, гнійних ран та виразок.
У народній медицині редьку часто вживають як про-типростудний і сечогінний засіб, а також для підсилення апетиту. Людям із горловими та легеневими запальними хворобами рекомендують її для відхаркування. Дія редьки на організм із внутрішнім запаленням, головними та грудними хворобами така ж, як у гірчичників, але дещо слабша.
Сік із редьки корисно споживати людям з недокрів'ям. Для цього його змішують в однакових пропорціях із соком столового буряка. Суміш готують так: труть на тертці коренеплоди обох рослин, вичавлюють із них сік, зли-вають його до темної пляшки, яку так затикають тістом, щоб рідина могла випаровуватися; тоді сік ставлять у духовку на 3 години, щоб умлів. Цю суміш вживають по
столовій ложці тричі на день неодмінно перед їжею. Курс такого лікування має тривати 2—3 місяці.
Свіжий сік із редьки народна медицина радить пити по 2—3 столові ложки на день, коли в жовчному міхурі наявні камені. Звісно, це не панацея від недуги, а лише додатковий засіб до основного лікування. Тому сік треба вживати водночас із ліками, але так, щоб їх не змішувати між собою.
Для профілактики утворення каменів у жовчному міхурі та нирках, розвитку атеросклерозу, виникнення водянки та запальних захворювань печінки сік редьки змішують з медом (1 : 1) і, починаючи з півсклянки, доводять вживання його до 2 склянок щодня.
Готують сік редьки з медом ще так: з коренеплода видовбують серцевину, але не до дна, а щоб заповнити порожнину медом. Потім отвір закривають шматочком м'якуша й залишають редьку в теплому місці па 4 години. Одержана суміш відстоюється й набирає сили, її зливають до посудини.
Пити цей лікувальний сік можна й щогодини, але не більше, по 2—3 столові ложки; дітям порцію зменшують до чайної ложки. Ці ліки дають від кашлю, ними розріджують мокротиння й швидко усувають хрипоту. Однак зловживати цією мікстурою не слід.
У народі вважають, що сік з редьки лікує туберкульоз легенів. Відомий він і як зовнішній засіб для хворих на ревматизм. Слід узяти 1,5 мл соку, змішати його зі склянкою меду та 1/2 склянки горілки й додати до цієї суміші столову ложку солі; все це добре розбовтати й уживати для втирання.
Клітковина цього коренеплода підсилює перистальтику, сприяє випорожненню кишечника під час запорів, виводить холестерин з організму і, отже, є профілактичним та лікувальним засобом для хворих на атеросклероз.
Однак редька протипоказана тим, у кого виразка шлунка й дванадцятипалої кишки, а також запальні процеси в тонкому й товстому кишечнику та шлунку. Небажано лікувати нею подагру, гострі захворювання печінки й нирок, бо пуринові сполуки редьки можуть викликати погіршення стану.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.