ОВОЧІ І ФРУКТИ

Логин
Пароль

ПЕТРУШКА
Petroselinum sativum Hoffm.
Це дворічна городня рослина. Корінь у неї м'ясистий, сторчовий, завдовжки до ЗО сантиметрів.
Походить петрушка з Південної Європи. Специфічний приємний запах її зумовлений ефірними оліями. Тому цю культуру широко використовують як приправу в кулінарії, додаючи для поліпшення смакових якостей різних страв; вона вживається при переробці грибів та овочів.
Вирощують два види петрушки — листяну й кореневу. Більш поширена друга — використовують і листя, і корені її. Петрушка містить значну кількість цукристих речовин, білка й вітаміну С. У складі цукрів переважають глюкоза, фруктоза та сахароза; у коренеплодах наявна ксилоза. В листях петрушки більше, ніж у коренеплодах, каротину, вітаміну С та фолієвої кислоти. За вмістом аскорбінової кислоти зелень петрушки належить до багатих вітаміноносіїв. Чимало вітаміну Е має листя; нікотинова кислота та вітамін B6 містяться в коренеплодах. У них же є фурокумарин бергаптен, який підвищує чутливість організму до сонячних променів (фотосентисибілізація). За деякими даними, фурокумарини гальмують патологічний ріст тканин, і їх вважають перспективними у використанні як протипухлинного засобу.
У петрушці знайдено флавоноїди — апіїн, ізорамне-тин, кверцетин, кемпферол тощо. В ній близько 17— 22 % жирної олії, в складі якої є специфічна петрозелінова кислота.
Петрушку з часів Діоскорида, Плінія, Парацельса застосовували як сечо-вітро- й потогінний засіб. Завдяки аніолу й міристицину, які мають депуративну (кровоочисну) дію, ці складники розширюють коронарні судини серця і знижують кров'яний тиск.
Біологічно активні речовини петрушки вживають для лікування хвороб органів сечостатевої системи в жінок. Вони сприяють газоочищенню при метеоризмі, підвищують тонус сечового міхура, кишечника й матки. Препарати з петрушки з їх жовчогінними властивостями набагато ефективніші, ніж широко вживаний розчин сірчанокислої магнезії (сульфат магнію).
У народній медицині петрушку цінують за те, що вона — добрий сечогінний засіб. Ця рослина допомагає при
гарячці і навіть при малярії (вживають сік), хворобах шлунково-кишкового тракту (коріння й насіння). Крім того, речовини, що містяться у петрушці, розчиняють пісок і невеличкі камені в сечовивідних органах.
З неменшою користю застосовують петрушку при наривах та синцях, захворюваннях шкіри на обличчі (ластовиння), комариних та бджолиних укусах (свіжий сік).
Петрушка, коли її жувати, перебиває неприємний запах в роті після вживання часнику, вона має протизапальний ефект і використовується під час лікування ротової порожнини, ясен, язика, зменшує їх кровоточивість.
Настої й відвари петрушки, а також сік з неї використовують у косметиці для виведення пігментних плям (обличчя протирають соком або відваром коренів, змішаним у різних частинах з лимонним соком). Для відбілювання рекомендують протирати лице свіжовичавленим соком.
Цей сік, до речі, оповитий багатьма легендами. Одна з них свідчить, що переможців Олімпійських ігор Давньої Греції заквітчували вінками із зеленої петрушки. Мабуть, вже тоді люди, п'ючи її сік, відчували, як у них відновлюються сили. Невипадково він був у ті часи на вагу золота. В соку петрушки багато вітамінів А та G. Його часто радять вживати разом із морковним (1:3), щоб швидко відновити зір, знижений під час напруженої роботи очей. Сік поліпшує дихання, серцеву діяльність, його можна використовувати при значних фізкультурних навантаженнях.
Клінічними дослідами доведено, що сік петрушки стимулює роботу щитовидної залози та наднирників. Для тих, в кого запалення нирок, пити сік петрушки зайве, оскільки він подразнює клубочки ниркового епітелію.
Кількість соку на прийом не повинна перевищувати столової ложки. Перебільшена доза часом призводить до збудження нервової системи, тому його радять комбінувати із соком моркви, шпинату, салату й селери.
Для внутрішнього вживання готують з подрібненого насіння настій (1 чайну ложку насіння заливають склянкою холодної води, настоюють протягом 8 годин, а потім вживають по1/3 склянки 3—4 рази на день) або відвар (4 чайні ложки насіння заливають 2 склянками окропу, кип'ятять 15 хвилин, потім настоюють відвар до повного охолодження, проціджують його; п'ють
по столовій ложці 4—5 разів на день). Із зелені та коренів також можна одержати настій (1—1,5 столової ложки нарізаної сировини заливають склянкою окропу, охолоджують і вживають по 1/3—1/4 склянки 4 рази на день за 15—20 хвилин перед споживанням їжі).
У 2 столових ложках листя петрушки міститься добова норма вітамінів для людини.
Щоб освіжити шкіру, позбутися на ній червоних плям і розгладити зморшки, застосовують відвар петрушки, яким протирають шкіру вранці й увечері. Для цього 50 г стебел з листям та коренями кип'ятять, в 0,5 л води протягом 30 хвилин. Відвар застосовують охолодженим. Якщо до нього додати лимонного соку, він діятиме ефективніше, збереже шкіру від перезасмаги. Настій петрушки й кропу оберігає шкіру на обличчі від обвітрювання. Для цього гарячим настоєм змочують салфетку і накладають її на 15—20 хвилин. Після компреса обличчя змащують нежирним емульсійним кремом.
Залежно від середовища, де виросла петрушка, 100 г її зелені може містити від 3 до 19 мг заліза, яке добре засвоює організм. Для дорослої людини необхідно 12— 15 мг цієї речовини на добу, отже, 100 г зелені петрушки може цілком задовольнити потребу в ній.
Дієтологи вважають, що петрушка — найздоровіший продукт у світі, на другому місці після молока, що це — найцінніша рослина, яку нам подарувала природа. В давні часи народна медицина лікувала петрушкою анемію. Та й досі, коли препарати із залізом не допомагають, петрушка у великих кількостях може дати бажаний ефект. Містить вона велику кількість інших корисних речовин (193 мг% кальцію, 19,3 мг% магнію, 695— 900 мг% калію). В ній значна кількість вітаміну А і С, є вітаміни групи В, навіть Д і К.
До супів й інших страв неодмінно треба додавати петрушку. Вона не тільки їх прикрашає, а й збагачує вітамінами та мінеральними солями. Якщо лимонний сік містить ЗО мг% вітаміну С (сік з цедрою — 70 мг%), то в 100 г зелені петрушки цього вітаміну у 6 разів більше.
Найуживаніша зелень петрушки; корені, на жаль, використовують значно менше, хоча й вони належать до лікувальних. У них містяться слизисті сполуки, органічні кислоти, інозит, мінеральні солі, ефірна олія, флавоновий глікозид апіїн, в ефірній олії — апіол. Препарат із коренів збуджує сечовивідні шляхи. Апіїн не тільки
збільшує сечовиділення, а й, як більшість флавоноїдних сполук, зміцнює кровоносні судини.
Фітотерапія як сечогінний засіб рекомендує відвар із коренів (1/2 ложки на склянку води) або з насіння петрушки (5—10 г на склянку води). Крім того, відвар із коренів призначають проти метеоризму, розладів травлення, втрати апетиту, за набряків, сечового піску, запальних хвороб сечового міхура та деяких хвороб нирок, печінки, селезінки тощо.
Петрушка, яка залишилась після приготування супу або іншої страви, може ще знадобитися: її треба їсти, як і моркву, або додавати до салату.

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.